ЯК УЧИТЕЛЮ ДОПОМОГТИ ВИРІШИТИ СИТУАЦІЮ БУЛІНГУ
Насамперед, варто пам’ятати, що булінг не виникає раптово, а є результатом нерозв’язаного вчасно конфлікту. Конфліктні ситуації трапляються в будь-якому колективі, у цих ситуаціях діти вчаться ухвалювати рішення та домовлятися, вони корисні для їхнього розвитку. Натомість, булінг відрізняється систематичністю та наявністю об’єкта, на який спрямовується тривала агресія. У такому випадку вчитель має розуміти, що діти не можуть впоратися із ситуацією самі та потребують втручання дорослого.
Конфлікт буває:
хронічний. Саме він може переростати в булінг. Адже, якщо конфлікт затягується, діти починають сприймати його як варіант норми. Допомога дорослого тут украй важлива, оскільки він може подивитися на ситуацію зовні й допомогти знайти рішення. До того ж, дорослий, який входить у конфлікт, має бути неупередженим і мати за мету допомогти, а не насварити чи призначити винного. Саме така позиція навчить дітей шукати шляхи порозуміння надалі.
такий, що назріває. Як і в попередньому випадку, потрібно пам’ятати, що звинувачення з боку дорослого лише загострить конфлікт та суперечки в класі. І якщо колектив когось витісняє (байдуже, чи то об’єкт булінгу, чи призначеного винного), він не стане здоровим і не зможе побудувати поважливі взаємини. Адже кожен його учасник буде розуміти, що може стати наступним, якщо складуться певні обставини.
той, що вже відбувся. Завдання дорослого – допомогти всім учасникам (у тому числі й собі) вийти з конфлікту так, щоби лишитися в добрих стосунках. Тобто він мусить бути не суддею, а медіатором конфлікту.
Під час медіації конфлікту вчитель має:
§ Виділити час і місце для бесіди. Це може бути класна година, перерва між уроками чи спеціально призначений час після уроків. При цьому важливо встановлювати часові межі – це навчить дітей організованості та поваги до особистих кордонів. Якщо конфлікт складний та вирішити його за визначений час не вдалося, варто домовитися про наступну зустріч, а не подовжувати попередню. Адже порушення часових домовленостей – це порушення особистого простору. Тобто, якщо ви не дотримуєтеся домовленостей у таких, здавалося б, дрібницях, ви транслюєте дітям спотворене сприйняття методики вирішення конфлікту.
§ Дати можливість висловитися всім. Учитель має вислухати всіх, у тому числі й тих, хто не беруть активної участі в конфлікті, а мовчки спостерігають. Для мирного вирішення конфлікту ефективно вивести на розмову навіть тих, хто відмовляються висловлюватися з різних причин. Окрім розуміння більш-менш реальної картини, дорослий так навчає дітей аргументовано дискутувати, активного слухати та домовлятися.
§ Не займати жодної позиції. Учитель – не учасник конфлікту, а медіатор переговорів.
§ Не шукати винних, не звинувачувати. Часто простіше призначити винного, ніж дійти до суті конфлікту. Проте така позиція призводить до дестабілізації взаємин у класі. Тож завдання дорослого – перевести діалог у продуктивний, якомога беземоційніший напрям. Цьому сприятиме переформатування розмови у “Я–речення”, які суттєво пом’якшать напруження. Мається на увазі, що вчитель має попросити учасників говорити виключно про себе: до прикладу, не “він мене вдарив”, а “мені було боляче й неприємно від удару”.
§ Знайти вихід. Проводити зустрічі та розмови треба аж до того моменту, коли учасники знайдуть вихід, який влаштує всіх.